Gekalo

(архів) більше двох років тому.         Світило просвітило межі пустот, обплело мереживом все мертве та живе. Дим. Одинак сидить та ріже мотузку роблячи три петлі, де за одним зашморгом утворюються вузолки. Просторові рамки у вікні цього будинку залишають слова та плітки. Тиша. Монотонно та неквапливо, бо зупинка сталого часу, робить нову петлю. Так тривало завжди, так триватиме вічно. Слід. І він намагається не помилитись, навіть у петлях та вузлах, бо помилки у вже зроблених помилках – це колапс. Інколи, цитує їй, власні недосконалі рядки реальності. Шум. Так буде завжди, це триває вічно.   Але колапс має своє вирішення і воно знаходиться, поміж раєм та пеклом – в хаосі злиденних людських душ. Недосконалість породжує істину, а вона тримає ту ж вічність.      Переплітаючи минуле, теперішнє й минуле. Та вибір який з часом стає звичкою на все життя. У звичці є щось звичне та нікчемне, хоча як не правда, а істина всім відома. Й цього ніхто не хоче. А чи захоче? Ніхто не задумаєть