…Зміни котрі відбулись це згадки, а наразі фантомні звуки – це телефонні гудки. Його куртка має доволі повільні але сильні рухи. Порухи про різну чорнуху чують вуха. Ні згадки, ні малюнки – нічого, блаженні миттєвості, як прохані гості – секс наповнений силою туманності. Вигуки маленьких та нікчемних на площах міст, голосах хриплість та думки поблажливих коханок. Шанобливих, поважних, де поваги на терезах відваги, підперезані батогом. Натовп, він же напханий трамбуванням комендантських комплексів, альтернатив – шум та негатив. Мотиви, що за часи змінюються за потребами іншого, тих що плутають, а інколи виховують шмагаючи ідеями. В холодному бетонні чуємо відголоси, стрижемо голови кидаючи волосся від волелюбності. В рамках шляхів є вплив, у житті є вибір та «вільна ріка», а у «Ау!» - вигукнемо в хаосі не почути шуму, дума потрібних сум, порахувати треба як і заробити – проблемних сліз й грошей. ( Він впав в екстазі написаного , шум музики та почуття вразили як ніколи, нікого, н
Сообщения
....Світило просвітило межі пустот, обплело мереживом все мертве та живе. Дим. Одинак сидить та ріже мотузку роблячи три петлі, де за одним зашморгом утворюються вузолки. Просторові рамки у вікні цього будинку залишають слова та плітки. Тиша. Монотонно та неквапливо, бо зупинка сталого часу, робить нову петлю. Так тривало завжди, так триватиме вічно. Слід. І він намагається не помилитись, навіть у петлях та вузлах, бо помилки у вже зроблених помилках – це колапс. Інколи, цитує їй, власні недосконалі рядки реальності. Шум. Так буде завжди, це триває вічно. Але колапс має своє вирішення і воно знаходиться, поміж раєм та пеклом – в хаосі злиденних людських душ. Недосконалість породжує істину, а вона тримає ту ж вічність. Переплітаючи минуле, теперішнє й минуле. Та вибір який з часом стає звичкою на все життя. У звичці є щось звичне та нікчемне, хоча як не правда, а істина всім відома. Й цього ніхто не хоче. А чи захоче? Ніхто не задумається! Прикро чи на щастя – добре. Час пок
« Країна мрій » - Чому ти мене ображаєш ? – запитала Маленька дівчинка Оля. - Я не хотів , ти мене неправильно зрозуміла . Хлопчик-Вовчик, не подумавши, завжди говорить образливі слова . Але це ненавмисно , просто живе у своєму світі , але бачить своїми світлими оченятками – щиру , веселу дівчинку, яка ладна цілувати собак та називати їх « Бімом» . Хлопчик-Вовчик , чомусь , не любить та завжди їх кривдить. Маленька дівчинка Оля та грайливий Бімчик завжди разом граються . Вовчик з них сміється та глузує. В Олі є мрія , щоб люди , тварини , будинки , дерева розмовляли . Була спільна мова з пташками , небом і навіть – показати Вовчику світ - не жорстокий і що зла не має. Так кожної ночі . Маленька дівчинка Оля зі сльозами лягає спати . Сни у неї повітряні , легкі , як подушки, що літають по кімнаті , а матрац завжди падає на підлогу . І їй сниться мрія : « … Добро б’є мечем зло . Коли зло мовчить , а радість стрімко б’ється у серцях