( архів) Палімпсест Ось споглянь, мокрі тротуари змішані з сірою багнюкою, а небо схоже на біле простирадло. Ще вчора, з неба накрапав дощ, лючись на білий сніг. А наразі, зміна я згадую зиму дивлячись в небокрай. Миттю та без слів, а вийшло миттєво й безслідно. «Ти все ж продовжувати думати, що це сіре пальто саме твоє?» І знову зупинка, трамвайні колії ледве не змочують взуття кип’ятком, котрий кипить з автомобільних шин та дороги. Незнайомка поруч, трішки сильно кашляє, певно протяжний марафонець нікотину або тільки фон на цьому місці. Вхід. По вікнах стікає той же кип’яток, наче ливши в горнятко гіркоту з ароматом зерна або листя, ти не торкаєшся виправляти порожнечу, між власними потребами та сірими обіцянками. Раптово, холодний смак води заповнює порожнечу. Повно людей бовтаються у воді, водій знову зупиняється, щоб набрати повний ковток повітря й знову занурюється. Хочеться, й заповнити, й одночасно змити водою порожнечу, але вона і є всім. І чайником, і
Сообщения
3-4 липня 2017 р. Моя кохана дівчинка, цілую вже напочатку, бо не сила терпіти докінця повідомлення. Як ти? З ким зустрічаєш погожі, вірю що радісні дні? Зі мною все добре, хоча якась невагова, нестерпна сила інколи псує настрій. Але я непоказую цього нікому. Як зраділа моя бабушка моєму приїзду, навіть неописати її радість. Як й неописується мій сум по моїй радості, милості, в особі створіння яка читає ось це повідомлення. Знову шукав думку в прокуреному тамбурі, от тільки сумбур та легкий перекур знайшовся. Посміявся та попрощався не всіма людьми міста гріху й щодуху побіг за волею, знову за звичкою ставити «кавички». Ліхтарі за вікном, подмухав дух Фауста, а розлука ніколи не об’єднає наші вуста. Обіймаю силою землі, цілую долею неба . Удачі. 5-6 липня Цілую на початку, бо несила втерпіти докінця. Мої дні тягнуться зайнятними та довгими годинами. Чесно недає спокую, мій інцендент з гуртожитком, але сподіваюсь на вічне "все буде добре" та "все на