Gekalo

Біле тло… Білизна на тілі. Мазок фарби… Дотик руки. Її вишукана палітра фарб здивувала приємною втомою….  …  Він продовжує продовжувати, подовгу прожовуючи нотатки подорожнього гатунку щось вкладати й закладати тільки для себе. Двічі запитує про «що?»,  вже  встиг тричі запнутись та здутись, що не можливо, можливо. Щоб не писав це тільки автопортрет, це – антиутопія, це - плутаниця, котра немає кінця, як і будь-який грааль границі. Тільки вікно до його світла, тільки дівоче тіло світлиця, наче книга, складки - сторінки геніальних,  не блаженних графоманів авторів-майстрів, де кожний епітелій – це незрівнянна метафора, вибухова амфора. Жадібно читає, перегортає, бавиться грою то грубо, то ніжно по ніжній-нижній частині тіла, лясне що сили. Інколи ображає, наче образи в іконах тільки плачуть,  а прихожани жадібно віддають на пожертви чужих гріхів та милосердя, ось ця милість й це серце вміє ображатися? Йому краще преобразиться та канути в небо, обмотавшись канатами, або скоріше впас

 За тиждень пошуку форми в записник отримав незначну кількість літер. Продовжую читати про його ліричного героя, котрий встиг забажати втому, неволю, але обцілував долю так, наче кохані прощаються на вічність одного дня. Хиткість поцілунків та милих пестощів, чогось не відпускають за обрії, тільки обірвані аркуші змарніли в купі фоліантів, котрі здаються в пункт на літер за літературу, або продовжують лежати стримано в столі недолугих або сором’язливих авторів, що перше й останнє неприпустимо.   Альтернативою було б поставити ультиматум академічним стінам для дурнів з чинами професори, чи завзятим студентам з власною думкою, за кожною ідеєю киваючи головами. Кому цікаво скажу, що «картина» встигає до зупинок, як знову за два кроки продовження – несподіванка.       Що мегаполіс, що мені до того? Як хочеться у втікати, кудись в далечінь, але перелік постає в очікування, те що ненавиджу та прирікаю. Воно тримає в напрузі так, наче в громадському транспорті ти доїжджаєш до зупинки,  на