За тиждень пошуку форми в записник отримав незначну кількість літер. Продовжую читати про його ліричного героя, котрий встиг забажати втому, неволю, але обцілував долю так, наче кохані прощаються на вічність одного дня. Хиткість поцілунків та милих пестощів, чогось не відпускають за обрії, тільки обірвані аркуші змарніли в купі фоліантів, котрі здаються в пункт на літер за літературу, або продовжують лежати стримано в столі недолугих або сором’язливих авторів, що перше й останнє неприпустимо.   Альтернативою було б поставити ультиматум академічним стінам для дурнів з чинами професори, чи завзятим студентам з власною думкою, за кожною ідеєю киваючи головами. Кому цікаво скажу, що «картина» встигає до зупинок, як знову за два кроки продовження – несподіванка. 

     Що мегаполіс, що мені до того? Як хочеться у втікати, кудись в далечінь, але перелік постає в очікування, те що ненавиджу та прирікаю. Воно тримає в напрузі так, наче в громадському транспорті ти доїжджаєш до зупинки,  на котрій завжди заходить натовп. Рутина блочних міст у місця метушливого міста ніколи незмінна, хоча будь-яке свято «спаплюжить» ритм, тих хто хоче жити в спокої. Все рухається від авто, до тіл тут й чується шумливість та вогні, котрі сліплять й зліплять, той же транспорт, щоб всі помістились.

-       Чого на нас всі дивляться?

-       Ми щасливі!

-       А Вони?

-       Вони тільки заздрять.

      Почав з пустого аркуша. Нічого, що крокуючи крок за кроком їх стало два. Зупинився, навіть не подумаю відкинути шию за спину, як  міфологічний герой за потягом інтимного бажання. Хоч і хотілось стрибнути під той же потяг, як героїня несамовитого страждання, але погляд хоче продовження дорожніх прорахунків та протягів. Не багато часу, а я навчився описувати інші хвилювання під-час інший хвиль, тремтіння павутиння. Піддавати сумніву реальність, дозволила уява, як сумнів суму – назвався сумлінням.

-           А пам’ятаєш, як колись клявся, що більше не проклинати?

Обитель души

Маючи авторитет,  його відправили головним, хоч й він був сліпим.

Скажіть мені, будь ласка, чого остання цигарка з пачки така солодка, та чого її слова завершують розмову,  ноткою  журби?

   Повільно, наче без порівнянь, із зупинками його письмо описується. Встигнувши розповісти неймовірну звістку, що  пише роман його новели втратили форму та будь-який зміст. Романтизм ходьби по дорогах й дорогий серцю потяг сумнівається у довгому язику. Ніколи не розповідайте комусь, лише давайте собі обіцянку щось зробити.

  В тих часах, де нарешті діти виправдали сподівання батьків, а батьки доглянули до смерті власних та зустрілись друзі не тільки на поминках чи в інших особливих випадках,  ми лишились дітьми.

Як за модою,  люди починали курити,  піддаючись впливу реклами, так і зараз - вона починає кидати завдаючи збиток не комерсантам, а стороннім, бо зараз модно не курити, адже всі кинули.

За звичкою ми попрощались та перепросили, можливо було що не так й навзаєм господарі налили чарку.