(Архів) Автор. Частина 8

 Журналістика: історія X / «Mein Bruder»

Я не помітив як мій брат опинився в цій радикальній групі. Він не був успішним у школі, але й цькувань помітних не було, допомогло зайняття боротьби, котрі ніколи не пропускав. Міцної статури, мовчав й більше слухав, а коли говорив, то постійно влучно.  За рік до трагедії що трапилась, його зрадила дівчина, почав приходити вранці, з роботи звільнили за постійні запізнення. Помітно, було що він замкнувся в собі, майже нізким не говорив. Тато постійно сварився на нього, говорив, щоб він зібрався й був чоловіком, а мама знайшла згорток в брюках, коли збиралась прати речі.

Він постійно сидів за комп'ютером й щось шукав. Відповідав, що шукає роботу й через час почав ходити як він говорив на збори. Пояснював, що там збираються люди для спільної справи. Ми зраділи, бо знайшов друзів. Але почав дивно поводитись й змінив стиль одягу та зачіску, замість блакитних джинсів, носив чорні та постійно одягав білу сорочку та побрив голову налисо. 

Потім, почав приносити якусь літературу й жадібно читав, що ніколи такого не було раніше. З часом, коли ми вечеряли тато почав говорити про політику, біженців й мій брат вступив в дискусію, приємно здивував не тільки тата, а й нашу сестру, котра була відмінницею в школі та займалась постійно позакласною діяльністю й         була ліберальною у поглядах, а наші батьки старі консерватори з помірними поглядами на речі. Між братом й сестрою виникла гостра суперечка

-         Ці смердючі собаки вже повсюди понаставляли  палатки, гавкают біля кордону, а ще чуєш, тату, вони живуть тут на твої податки?! – гучно сказав брат.

-         Що ти так кипиш? – швидко промовила сестра. Ці люди нещасні й тікають від голоду та безробіття у своїх країнах, а ми сильна й могутня держава й можемо захистити їх.

-         А нас хто захистить, ми чули, що минулого місяця в сусідньому місті п'ять арабів вбили людину? Й такі ситуації на кожному кроці! Ми пригріли їх субсидіями, а вони … Його перервав тато.

-         Знаєш, синку, тобі пощастило народитись в щасливій та демократичній країні, а в чому їх вина як людей. Ти ж знаєш Еббі? Ми товариші вже більше  20 років і я щось не помічав за ним ніякого негативу ні до себе, ні до інших.

Брат, мовчки встав зі столу, але ніколи не забуду його погляду – очі були широкі та злі, наче звір що збирається атакувати.  Весь свій час він проводив зі своїми «братами», так обмовився, коли питав в нього чим займається. Незабаром побачив його біля магазину в компанії його друзів. Всі виглядали однаково, наче копії, але один виділявся й гадаю, то був лідер їх групи, з великим тату на потилиці. Я вирішив почекати біля паркану та поглянути, що буде далі. Компанія хлопців, що були з моїм братом, несли багато мішків з добривом та дві великі сумки з дірки що була на одній, помітив  блакитний провід. Я не зрозумів спочатку для чого це все, але дивився багато документальних фільмів про вибухівку й там говорили що добрива, можуть застосовуватись у вибухівці. Посміхнувся, та ні, мій брат не такий  та для чого йому вибухівка. Але з часом стало пізно.

Наш вчитель літератури постійно читав пресу, й одного дня побачив на головній сторінці заголовок: «БІЖЕНЦІ ВЛАШТУВАЛИ «ЩУРЯЧІ ПЕРЕГОНИ» ТА ПРОЛИЛИ «ЧОРНУ» КРОВ НА КОРДОНІ» Я запитав його, чи доречно так писати про людей в газеті?

- Та ці, журналісти вже обнагліли. Постійно розпалюють ворожнечу та розводять  непотрібні дискусії, гадаю – сказав мені ледь тихо, все це політичні ігри, недалекоглядних лідерів партій. Але, що залишається журналістові? Підтримувати редакційну політику видання або бути сумлінним та чесним й залишитись без оплачених рахунків.

Я зацікавився його аргументом й запитав у шкільного психолога з яким маю добрі стосунки й описав, що помічаю останні півроку. Уважно вислухав й сказав, що люди бояться, коли на їх думку  щось загрожує, а коли індивід рахує себе громадянином, то й «відповідає» за країну загалом. Страх перед чужинцем – це детонатор що може вибухнути будь-якого моменту, навіть в тих що толерантно намагаються поводитись у суспільстві. А буває й так, коли «чужинці» відчувають загрозу вибуху, вони також починають захищатись або нападати й це зрозуміла поведінка людей як істот.

Вийшов зі школи в роздумах й вже майже дійшовши побачив, як п'ятеро темношкірих б'ють ногами людину, що дуже схожого на мого брата. Коли я підбігав, то вони швидко втекли. Й так це був мій брат! Викликав швидку та подзвонив нашим батькам – мама була вдома.

В лікарню приїхала поліція з'ясовуючи причини нападу. Тривало слідство, а мій брат вже почав вставати з ліжка. Одного дня я зайшов після школи провідати й побачив в палаті брата двоє хлопців. Вони гучно говорили та кричали на мого брата й помітивши мене швидко вийшли з палати. Запитавши що трапилось, брат сказав, щоб я не ліз не в свої справи. Через два тижні брата виписали. Він знову почав пропадати й не дотримувався режиму, що призначив лікар.

Одного вечора прийшов раніше, ніж зазвичай з чудовим настроєм. Вечерявши сказав, що завтра буде чудовий день, щось про вищі цілі людства. Ми раділи  але не розуміли про що йде мова.

Наступного дня пролунав вибух багатоповерхівки у кварталі, де проживали в тимчасовому житлі біженці. Всі про це говори, я бачив як поліція й різні служби оточили будинок.  В новинах говорили, про вибух газу, а інші про теракт. Як виявилось, мій брат також був там його накрило вибуховою хвилею. Потрапив в лікарню. Тривало слідство й з часом поліція все частіше приходила до брата, так розповідала мама. Відбувся обшук й було зрозуміло, що брат якось причетний до трагедії. Йому повинні були приставити охорону, але він був на словами лікаря в дуже критичному стані.  Але рідним дозволи його відвідувати. Через два дні я побачив як в палаті окрім мого брата були його приятелі й почув шум й викликав когось з персоналу.

З часом слідство встановило, що мого брата намагались вбити його знайомі, я їх впізнав – це ті ж самі що були з ним біля магазину. Опісля слідства було встановлено, що вони підмовили побити його, що на їх думку допомогло б підштовхнути до здійснення диверсії. А в сусідньому будинку, котрий був біля тимчасового житла для біженців  знаходився банк котрий пограбували. Це була добре спланована операція.

В залі суду мій брат не стримував сльози. Адвокат, схиляв суддю, до стану ефекту та психологічній вразливості. Він отримав 4 роки! На наступних виборах перемогли республіканці. Тато не витримав осуду оточення та постійних новин про нашу сім'ю й через півроку помер від серцевого приступу.