( архів) Палімпсест 

    Ось споглянь, мокрі тротуари змішані з сірою багнюкою, а небо схоже на біле простирадло. Ще вчора, з неба накрапав дощ, лючись на білий сніг. А наразі, зміна я згадую зиму дивлячись в небокрай.

     Миттю та без слів, а вийшло миттєво й безслідно.

  «Ти все ж продовжувати думати, що це сіре пальто саме твоє?» І знову зупинка, трамвайні колії ледве не змочують взуття кип’ятком, котрий кипить з автомобільних шин та дороги. Незнайомка поруч, трішки сильно кашляє, певно протяжний марафонець нікотину або тільки фон на цьому місці. Вхід. По вікнах стікає той же кип’яток, наче ливши в горнятко гіркоту з ароматом зерна або листя, ти не торкаєшся виправляти порожнечу, між власними потребами та сірими обіцянками. Раптово, холодний смак води заповнює порожнечу. Повно людей бовтаються у воді, водій знову зупиняється, щоб набрати повний ковток повітря й знову занурюється. Хочеться, й заповнити, й одночасно змити водою порожнечу, але вона і є всім. І чайником, і чашкою –в одну мить: трамваєм та колією – одночасно в перед миттєво, і люди, і порожнеча – разом.