«Гігантська клізма» або «Сандвіч з лайном»: У що перетворилися вибори в Україні

Принижені і ображені: 28 років довжиною в життя.

Скандали, пікети, казусні ситуації і невиконані обіцянки. Цим реченням можна описати всіх п'яти Президентів України з часів незалежності. Невдоволення, бідність і міжнаціональні конфлікти - так можна описати жителів держави при керівництві цих 5 видатних особистостей.

Якщо опитати жителів нашої держави, то більшість згадає про голів тільки те, що Кравчук залишався на своєму посту всього 32 місяці і запам'ятався гіперінфляцією, економічною кризою і найбільшим українським страйком шахтарів, після якого і були призначені дострокові вибори. Кучма, хоча і залишався на своєму посту два терміни, але запам'ятався повальною приватизацією державних підприємств і формуванням в Україні касти олігархів, включаючи свого зятя Пінчука. Ну і звичайно ж скандал, пов'язаний з убивством журналіста Георгія Гонгадзе. Віктор Ющенко прийшов до влади в результаті масових протестів під час Помаранчевої революції. Саме він запам’ятався своїм загадковим отруєнням, розпуском Верховної Ради, газовими скандалами і новою версією Конституції зі значними посиленнями ролі парламенту. Янукович став квінтесенцією своїх попередників, додавши до своїх «заслуг» ще й тюремний термін, резиденцію в «Межигір'ї», золотий батон, криваві події на Майдані ну і звичайно ж втечу в Росію. Порошенко запам'ятався українцям своїми невиконаними обіцянками про закінчення АТО за «години, а не місяці», а також стрімкою девальвацією гривні і спадом економіки.

 Звичайно неможливо заперечувати того факту, що були і позитивні моменти, але також неможливо посперечатися з тим, що не було жодного Президента, який зміг би повністю задовольнити потреби жителів України.

Слуга народу?

Виникає логічне запитання, яким же хоче бачити свого Президента народ України. Його можна впевнено називати риторичним, адже відповіді не може існувати до тих пір, поки 30% українців живуть за межею бідності, тобто за даними Укрстату на 2019 рік, мають доходи нижче реального прожиткового мінімуму (3233,33 грн). А більше половини населення, 58,7%, мають доходи нижче середнього рівня. З огляду на ці цифри, стає зрозуміло, що першим і найголовнішим питанням до «нового» Президента стає соціальний рівень життя кожного громадянина, а особистісні якості і таланти глави держави відсуваються на другий план.

Другим головним питанням постає збереження державної незалежності, меж і припинення війни. Навіть цих двох складових досить для того, щоб «новий» Президент запам'ятався жителям України більше попередніх. Вирішення цих двох першочергових проблем змушує людей кидатися між різними кандидатами, намагаючись довірити своє подальше життя та життя держави людині, котра зуміла завоювати більшу довіру.

Вибори 2019 дають чітку картину того, що відбувається в нашій країні. Виборці готові довірити країну людині, далекій від політики, через повне розчарування в попередніх керівниках. Чи готові повірити в обіцянки кращого життя коміку, який багато літ поспіль висміював владу за те, що політики так і не змогли вирішити головних проблем держави. Люди сподіваються на те, що ця людина здатна зрозуміти причину невдоволення громадян і спробувати виправити ситуацію.

Крокодилячі сльози або туфлі?

Чи можна звинувачувати Президента в усіх «смертних гріхах» держави. Звичайно ж ні. Україна є парламентсько-президентською республікою і відповідальність за прийняті закони і реформи лягають на плечі не тільки голови держави, а й кожного окремо взятого депутата. Але Президент у нашій країні виступає не тільки управлінцем і воєначальником, а й гарантом роботи всієї вертикалі влади. Жителі України шукають в голові держави відображення себе, а знаходять лише чергового політика або бізнесмена, що наживаються за рахунок народу.

Головна помилка всіх лідерів нашої країни полягає в тому, що кожен намагався віддалитися від народу, підкреслюючи свій добробут дорогими автомобілями, брендовими нарядами і курортами, які вартують «космічних» грошей. Досить згадати навіть останні гучні скандали, пов'язані з відпочинком Порошенка на Мальдівах, який обійшовся за даними е-декларації за 2017 рік, в 2 мільйони 736 тисяч гривень, а за даними «Радіо Свободи» в 14 мільйонів гривень. Віллою в Іспанії площею в 1254 квадратних метра, якою володіє попередній гарант. Його ділянку з будинком, що нагадує офіційну резиденцію Президента США, площею 0,75 гектара, не рахуючи трьох квартир в Києві. І це навіть не враховуючи «корупційних схем», в яких все частіше і частіше звинувачують Петра Олексійовича.

Українці просто не можуть повірити в те, що людина яка володіє таким станом здатна зрозуміти жителів, які отримують менше 9249 гривень на місяць (доходи середнього рівня за даними Укрстату). Ця причина стає однією з основних при виборі нового кандидата на пост глави держави.

Перемога Зеленського багато в чому забезпечена і серіалом «Слуга народу», в якому головний герой у виконанні, безперечно талановитого коміка, був «простою людиною з народу», їздив на велосипеді, відмовлявся від хабарів і стикався з такими ж фінансовими проблемами, як й інші жителі України.

Хрест або перехрестя? Чи є ціна у совісті?

Більшість кандидатів в Президенти України влаштовують феєричну передвиборчу програму, в якій обіцяють виборцям «життя по-новому», зниження цін, стабільності національної валюти, підвищення заробітної плати та безліч інших благ, які є мрією кожного жителя. Далі виборча компанія і ось довгоочікуваний момент: рука на Конституції і Пересопницькому Євангелії. А потім настає амнезія - всі обіцянки виявляються ілюзіями, а плани щодо поліпшення життя населення обмежуються лише поліпшенням свого життя, родичів і бізнес-партнерів. Складається таке відчуття, що свої обіцянки майбутні Президенти роблять не перед Богом, а демоном перехрестя. Той із задоволенням виконує їх бажання і садить на трон. Ось тільки всі забувають той факт, що за людиною, яка уклала з демоном угоду рано чи пізно приходять «пекельні гончаки». І цими «гончими» є мешканці України.

Яким я бачу главу держави? Я б навів в приклад колишнього Президента Уругваю (2009-2015) - Хосе Мухіку. Зараз йому 84, він живе в невеликому будиночку за містом. За час своєї політичної кар'єри він став одним з найбільш неоднозначних лідерів. Багато відомих міжнародних видань: BBC, Daily Mall, NYTimes, називали політика «найбіднішим Президентом в світі». Чоловік при вступі на посаду відмовився від державного палацу на користь фермерського будиночка, літав тільки економ-класом, а їздив на своєму Volkswagen Beetle 1987 р. 90% своєї місячної зарплати, а це приблизно 12 000$, Хосе віддавав на благодійність. Однак сам завжди стверджував: «Я не найбідніший Президент. Найбіднішим є той, кому для життя потрібно занадто багато. Раніше я відчував себе найщасливішою людиною на світі просто тому, що у мене був матрац». Але при цьому, Хосе розумів, що не всі жителі Уругваю готові вести аскетичний спосіб життя. Він націоналізував енергетичні та телекомунікаційні області. Домігся схвалення в Конгресі самого прогресивного в світі закону про легалізацію марихуани. Мухіка виступав за розвиток поновлюваних джерел енергії, пропонував ідею зниження рівня недоцільного споживання і надавав готовий план розвитку економіки на кілька років вперед. «Сьогодні ми можемо переробляти практично все. Якби ми жили за статками - тобто були ощадливими - то 7 мільярдів людей, що живуть на планеті, могли б мати все, що їм потрібно. І глобальна політика повинна розвиватися саме в цьому напрямку».

На жаль, в реаліях сучасної української політики не існує жодного кандидата в Президенти, який в своїй передвиборчій програмі 2019 року запропонував б дійсно конкретні плани і схеми вирішення економічних проблем держави. Ми вибираємо не ті, які запропоновані варіанти можуть виявитися кращими, ми вибираємо чиїм обіцянкам можна вірити більше. Це нагадує сюжет 8 серії 8 сезону мультсеріалу «South Park», де людям доводилося вибирати між «Гігантською клізмою» і «Сандвічем з лайном». Так само і в українській політиці, ми обираємо не кращих. Ми вибираємо кращих з гірших.