«Цінні папери та фондова біржа»

Ключові терміни:

   Фондова біржа – це організований ринок купівлі та продажу цінних паперів. Місце, де є на папери регламентовані правила і норми купівлі-продажу, де ж самі ціни  орієнтовані на попит та пропозицію.

   Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Їх види: акції, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, облігації.

«Фондова біржа»

   Фондова біржа може бути створена не менш ніж 20-ма засновниками - торговцями цінними паперами, яким дозволяється здійснення комерційної та комісійної діяльності по цінним паперам. При цьому, в обов’язковому порядку повинен бути внесок в уставний фонд фондової біржі в певному розмірі (по стану на початок 1997 року він був не менш ніж 1 млн. екю у гривневому еквіваленті).

    В Україні відбувається становлення біржової торгівлі, відпрацювання найбільш ефективних форм діяльності фондового заснування. У перспективі для України, її біржова система буде характеризуватися провідною роллю Національної біржі України зі значною часткою державної власності, тобто затвердиться багатоцентрична біржова система.Членами фондової біржі, можуть бути тільки ліцензовані торгівці цінними паперами, які відповідають вимогам фондової біржі та дотримуються її уставних правил.

  На фондових біржах, як правило, продаються і купуються цінні папери авторитетних емітентів, які займають вагоме місце в функціонуванні економічного механізму країни і показники діяль­ності яких мають велике значення для багатьох господарюючих або фінансових суб'єктів. Звідси й вимоги до таких емітентів, а також критерії, яким вони повинні відповідати, є підвищеними.

Фондова біржа виконує такі функції:

-  відкриває доступ підприємствам до позичкового небанківського капіталу;

-  є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;

-  забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

-  є своєрідним економічним барометром ділової активності.

Фондова біржа проводить такі операції:

-  облік цінних паперів, їх прийняття, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;

-  оформлення угод купівлі-продажу цінних паперів;

- виконання централізованих взаєморозрахунків у межах бір­жового ринку цінних паперів;

-  забезпечення централізованого інформування та курсового контролю;

- правове оформлення угод.

У наш час фондова біржа сприймається як:

- складна система торгівлі, яка базується переважно на ком­п'ютерних засобах;

- система виявлення курсів акцій;

- інститут, що відповідає у межах своєї компетенції за впорядкування ринкових відносин із приводу акцій та інших цінних паперів;

- система торгівлі, яка є досить сприятливою для зростання інтернаціоналізації обігу цінних паперів.

    Потрібно мати на увазі, що фондові біржі, як у минулому, так і за сучасних умов, від свого імені або за дорученням клієнтів цінні папери не купують і не продають. Їхнє призначення полягає в тому, що вони повинні створити та впровадити організаційну та технічну системи, які б надавали можливість швидко та ефективно укладати й виконувати угоди купівлі-продажу цінних паперів. Фондові біржі, як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів, сприяють накопиченню капіталу, його розподілу й перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. Ефектив­ність фондових бірж загальновизнана. Сьогодні у світі їх близько 200, і вони об'єднані в Міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона й Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями.

     Діяльність фондових бірж в Україні регламентується Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991р., де визначено, що фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.  У цьому Законі визначено, що фондова біржа може бути створена у формі акціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства (ст.33). Відмітною рисою фондової біржі є некомерційний характер її діяльності, основна мета якої створення належних умов для широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами   несумісна з комерційними підходами до роботи біржі.

Фондова біржа отримує свої доходи за рахунок:

-  акцизу (податку на угоду), що стягується з членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговому залі;

-  плати компаній за внесення їхніх акцій у біржовий список;

-  щорічних внесків компаній, які використовуються біржею на підтримання їхнього лістингу в належному стані;

-  плати компаній за зміни в лістингу, наприклад, у зв'язку зі змінами в їхньому капіталі тощо;

- вступних внесків нових членів;

¨ епізодичних внесків членів біржі на покриття поточних збит­ків або створення необхідних резервів.

«Цінні папери»

     Нагромадження грошового капіталу відіграє важливу роль у ринковій економіці. Безпосередно самому процесу нагромадження грошового капіталу передує етап його виробництва. Після того як грошовий капітал створений чи зроблений, його необхідно поділити на частину, що знов спрямовується у виробництво, і ту частину, що тимчасово вивільняється.

Остання, як правило, і являє собою зведені грошові кошти підприємств та корпорацій, що акумулюються на ринку позичкових капіталів кредитно-фінансовими інстітутами та ринком цінних паперів.

    Виникнення та обіг капіталу, створеного в цінних паперах, тісно пов'язано із функціонуванням ринку реальних активів, тобто ринку, на якому відбувається купівля-продаж матеріальних ресурсів. Із появою цінних паперів (фондових активів) відбувається немов би роздвоєння капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, створений виробничими фондами, з другого - його відображення в цінних паперах. Поява цієї різновидності капіталу пов'язана із розвитком потреби у залученні все більшого обсягу кредитних ресурсів внаслідок ускладнення й розширення комерційної та виробничої діяльності. Таким чином, фондовий ринок історично починає розвиватися на основі позичкового капіталу, бо покупка цінних паперів означає не що інше, як передачу частини грошового капіталу у позику. 

   Ключовим завданням, яку повинен виконувати ринок цінних паперів є, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, у порівнянні з банківськими кредитами, капіталу.Ринок цінних паперів є одним з найважливіших елементів ринкової економіки. Якщо в західних країнах він має розвинену структуру і добре відлагоджені механізми функціонування, то в Україні це ринок знаходиться у процесі становлення. Визначальними факторами цього процесу є специфічні особливості українського економічного розвитку, що перебувають в переході від директивної економіки до ринкової.

    Основними власниками цінних паперів є крупні капіталісти та капіталістичні компанії. Невелика частина цінних паперів знаходиться в руках дрібних держателів; ця обставина дала привід буржуазним економістам та реформістам пропагувати теорії «демократизації капіталу» і «народного капіталізму». Вони стверджують|, наче через володіння цінними паперами самі трудящі стають капіталістами та різниця між працею та капіталом поступово зникає. Неспроможність цих «теорій» виходить з того, що основна маса трудящих взагалі не є держателями цінних паперів і лише невелике їхнє число володіє акціями на незначні суми. Розповсюдження цінних паперів серед трудових верств населення вигідно для монополістичної буржуазії, бо дає їй можливість акумулювати додаткові капітали за рахунок заощаджень населення. Дрібні держателі цінних паперів першими зазнають втрат при їхньому знеціненніі.

   Створення фінансового ринку в нашій країні тісно пов'язане із процесом приватизації, із переходом на акціонерну форму власності та випуском на ринок акцій. Цінні папери лише тоді є капіталом, коли існує їх вільний обіг від одного власника до іншого. Це можливо лише за умови, що в країні буде створена достатня кількість акціонерних товариств, насамперед відкритого типу, що дозволить акумулювати в акціонерному капіталі значні грошові суми. Цінний папір - це документ, що засвідчує майнове право, що може бути здійснене лише при пред'явленні оригіналу цього документа. Цінний папір являє собою втілення абстрактного майнового права, що може передаватися від однієї особи до іншої шляхом передачі самого цінного паперу. Щоб вважатися цінним папером, грошовий документ повинен визнаватися в якості такого в законодавстві даної держави. У свою чергу закон визначає формальні вимоги, необхідні реквізити, яким в цьому плані повинен відповідати такий документ. Будучи складений із порушенням встановлених вимог, він не може розглядатися в якості цінного паперу.

Види цінних паперів

      Емітент цінних паперів – юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Емітент повинен усі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбачені цим законом, іншими актами законодавства україни, а також рішеннями про випуск цінних паперів. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженій особі.

Відповідно Закону в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

- акціїї;

- облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання республіки;

- ощадні сертифікати;

- векселі;

- приватизаційні папери.

Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Таким чином, акція підтверджує членство в організації-емітенти на правах співвласника, свідчить про те, що статутний фонд емітента розподілений на певну кількість часток. Емітент самостійно приймає рішення про величену статутного фонду і кількість та вартість випущених акцій, враховуючи законодавчо визначену мінімальну величину статутного фонду. Ідея створення акціонерного товариства базується на тому що, що та особа, яка знає як заробляти кошти, тобто знає ринок і має план захоплення частини цього ринку, або створення цілком нового ринку товарів, робіт, послуг, уявляє, як буде працювати нове підприємство, не має достатньої кількості коштів для втілення в життя свого плану. У такому випадку необхідно позичити ці кошти в інших осіб, пообіцявши їм частину прибутку за те, що вони погодилися допомогти власнику ідеї збагатитися.

     Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акцій, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. Привільовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну частку у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

    Привілейованя акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачувати дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду.

   Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

   Привілеовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства. Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою 50 карбованців. Номінальна вартість акції більша 50 карбованців повинна бути кратною мінімальній вартості акції.

  Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного папера - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменої акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

  Купон на виплату дивідендів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачується дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

   Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.

   Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

    Протокол рішення про випуск акцій повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента та його місцезнаходження; розмір статутного фонду або вартість основних і оборотних фондів емітента; цілі та предмет його діяльності; зазначення службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів; мету випуску акцій; зазначення категорій акцій; кількість іменних акцій та акцій на пред'явника; кількість привілейованих акцій; загальну суму емісії і кількість акцій; номінальну варстість акцій; кількість учасників голосування; порядок виплати дивідендів; строк повернення коштів при відмові від випуску акцій; черговість випуску акцій (при випусках їх різними серіями); порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій; умови розпорядження акціями; права власників привілейованих акцій; переважне право на придбання акцій при новій емісії.

  Акції оплачуються в гривнях, а випадку, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внеченого вкладу вартість акції виражається у гривнях.

   Акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

   Облігації – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк із виплатою фіксованого процента. Таким чином, облігації підтверджують наявність кредиторсько-дебіторських взаємовідносин між емітентом і власником облігацій, де емітент отримує в користування кошти, а власник облігації ці кошти йому надає. Випускаючи облігації, емітент тим самим офіційно заявляє про свою потребу в позикових коштах, про строки, протягом яких ці кошти йому знадобляться, про розмір винагороди, яку він згоден платити за можливість користування грошима, у більшості випадків – про цілі, для досягнення яких йому ці кошти потрібні, про свою готовність у майбутньому повністю повернути борг.

Облігація - цінний папер, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальнувартість йього цінного папера в передбаченіий у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджується серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою 50 карбованців. Номінальна вартість облігації більша 50 карбованців повинна бути кратною мінімальній вартості облігації.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

   Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного папера - "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

   Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, по який виплачується проценти; найменування емітента і рік виплати процентів. Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймається відповідно Кбінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів.

   Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудитирської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій.

  Дохід по облігаціях цільових позик (безпроцентних облягаціях) не виплачується. Класникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.

   Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, вказаною на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару. По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

  У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання з виплати доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом.

Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик, направляються відповідно до республіканських і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад народних депутатів.

Висновок:

   Саме централізований та регульований ринок стає універсальним механізмом, за допомогою якого врегульовуються не лише економічні, а й соціальні і навіть політичні відносини. В макроекономічному плані він дозволяє державним органам завдяки отриманню щоденного загального балансу ринку безпосередньо контролювати його стан і своєчасно попереджати кризові ситуації. Стабільність ринку сприятиме зміцненню довіри населення до цінних паперів, залучить іноземних інвесторів, а наявність єдиного центру котирування створить сприятливі умови для здорової конкуренції торговців з одночасним збереженням гарантій для інвесторів та емітентів.

   Українська фондова біржа починає виконувати функцію інституту-посередника, який за своїм статусом має гармонізувати інтереси держави, з одного боку, юридичних і фізичних осіб - учасників ринку цінних паперів, з іншого. Узгодження цих інтересів допоможе державі виконувати в повній мірі функції упорядника суспільних відносин, який відповідає за обрання пріоритетів розвитку суспільства, його прогресивну розбудову. При цьому суб’єкти ринку цінних паперів матимуть можливість впливати на рішення держави щодо правового регулювання ринкових відносин у сфері мобілізації капіталів. Через УФБ вони можуть доводити до відома державних органів інформацію про проблеми, які виникають на ринку цінних паперів і потребують втручання держави.

Список використаних джерел:

1.       Закон України «Про цінні папери і фондову біржу (1991)» Мінфін України № 04-305 від 30.09.1991 р.

2.      Про підприємства в Україні. Закон України від 27 березня 1991 р. №887-ХІІ.

3.      Положення про операції банків з векселями. Постанова Правління НБУ від 28 травня 1999 р. № 258.

4.       Правові основи підприємницької діяльності: Підручник / За ред. B.I.Шакуна. —К., 1997.

5.      Реферат(http://5ka.at.ua/load/cinni_paperi/fondova_birzha_ta_jiji_operacijnij_mekhanizm_referat/69-1-0-5833)

Підготував Гекало Володимир ЖРН-31С