(Архів) Автор. Частина 8

(Замальовки за півроку)

Насправді, світло сліпить коли виходиш взимку на вулицю, холодні пальці торкаються її лиця, а наразі тло сіре, мокре, наче туш потекла від сліз. Чого Ліза, мовчиш, чмокаєш й потім спльовуєш?

... Я прокидаюсь раніше, щоб не штурхати людей в громадському транспорті.

Почав слідкувати за теплом в місті , чого досі чекаю тебе, хоча досі наповп впитує піт і запитує; що з тобою сталось та як стати поважним, щоб поважати не перестали: забрали речі і поїхали на східну вулицю, а лице ще досі має прищі? На прищіпках сушить речі вітер, а губи пошерфли від протягу.

Сміливців не назвеш мисливцями, а мислителі досі шукають запал та порох. Мене врятує статус ?

... Вбиває людину парфюми з будуна

   Від жовтня до березня  мовчання. Слова не складались: ні в перефрази, ні образи,  ні символи. Мені тепло, наче каптилась плоть,  милість пінилась жиром у плітках, де осторонь 

Вперше за останній рік, а можливо й більше відчуваю, ту неоднозначну напруженість спокою та імпусьсу, коли моя нервова система і є наркотиком, що торкається почуттів, гормонів та розводів на підлозі опісля повного товариства. Липко й гидко, хочете сказати?

Скажу, наразі мій липень, жодна прикладка чи дефіз не стерлись.А впилось стерві в голову, а тільки глотку побережемо, пожаліла вирваного з серця метелика? Не хвилюйся, не серджусь.

....

Муза плакала при зустрічі. Посиділи, обговорили з ким зраджувала й про що мріяла. Я запкав, сплатив рахунок за мертвих друзів, зібрав клунок, щоб не вкрали відчуття спокою, закрив очі, щоб згадувати інші, нагодував шлунок, де ранок починався з настрою.